Барон Янош Нодь з далекого міста довідався, що ніхто з мадярів ще не побував на найвищій, тоді ще безіменній горі в Карпатах. Він і надумав собі першим вийти на вершину і назвати її своїм ім’ям. Взяв із собою двадцятеро дужих слуг, кожен зі слуг взяв двох коней - для себе і для харчів та спорядження- і рушили в дорогу. детальніше…
Гуляв наш опришок, до смерті гуляв. Не одна стала пуста крамниця купецька, та й не трошки кровці сплинуло з панського тіла. Гуляли красні легіники, гей би на весіллії Бо волі бажали.
Але одного разу забарився Довбуш, гуляючи при дубовім столі. Та й обступило його військо смоляків на високій горі, з усіх боків обступило. Нема де дітись. Та легіники не мали страху: заспівали вони тоді веселої своєї пісні. детальніше…
Оце, бачите, брила. Зветься Довбуша. А колись то тут була лише стежка вузенька, по якій проходили люди і можна було верхи конем проїхати. Пізніше пробили дорогу. Можна вже було проїхати фірою. А ще пізніше вже стала дорога, з каменю роблена. Звалася вона цісарка. детальніше…
Отам, за полониною Довгою, є гора Добошанка. Так її назвали, бо на ній мав свої пивниці Олекса Довбуш. У тих пивницях - добра немало. Там, на Добошанці, кажуть, довгий час стояла хата з величезних букових колод. Пани потім її спалили, аби не було пам’яті про Довбуша, бо він у тій хижці не одну зиму перезимував.
Довбуш усе зимував он туй у Добошєнці, тимой та гора має єго імнє. Одної зими мав там 300 кіз, бив та й їв з товариством, лій із кіз забивав у бербениці та й ховав у печери. Лій, одежі, збруя, маєткі - усьо до нині стоїть у єго коморах, але то усьо заклєте. Як Олекса умер, то ті комори позамикалисі гет, плите засунулосі, і так стоїть і до нині. То богато ішло шукати, але пусте. детальніше…
Давно то було, коли на наш край нападали дикі татарські племена, спустошуючи його вогнем і мечем, знищуючи майно, беручи в ясир молоді сили чоловічі, а до гарему гарних дівчат і молодих жінок.
Німим пам’ятником тих страшних подій є гірські назви Царина, Ріг, Сивуля в Карпатах. Звідси переказ. За тими ж народними традиціями, схопили раз татари під час своїх нападів молоду королівну (в народній мові: царівну), славну, надзвичайної вроди. детальніше…
Близниця - гора, на південний захід від Ясіня. Вершина її - широка полонина. Влітку тут пасеться худоба, а взимку по зледенілих, обсипаних снігом відрогах лютують вітри, безперестанку гуде хурделиця.
Навпроти Близниці - гора Петрос, теж полонина. Про ці гори таке повідають. детальніше…
Чорт учіпався до чоловіка та вчіпався. То задирав його, то фіглю придумає, заганьбить чоловіка, то називку якусь придумає, що лише чорт і може придумати. Але чоловік терпів, бо знав, що із чортом ліпше не заходити собі. Не видержав чорт і каже чоловікові:
- Пой битися! детальніше…
Боялися пани Довбуша. І придумали, як до своїх грошей не допустити опришка: біля Сігета вимурували в землі величезну пивницю, зробили двері залізні, варту поставили. Позносили туди своє золото і сплять безпечно.
Узнав про цю пивницю Довбуш. Він якраз був тоді в Ясіню. Служив у одного ґазди, бо то було зимою. Як прийшла весна, лишив Довбуш ґазду. Зібрав хлопців і пішов опришкувати. детальніше…
…- Незабаром Марічейка!..
Слова лісника звучали урочисто. Боюся опустити щось важливе. Гуцули говорять про Марічейку: “Побачиш на світанку - познаеш радість. Озеро виникло перед очима зненацька, усього лише на мить - блиснуло відблисками між темних стовбурів дерев і знову зникло. Але ненадовго: дерева раптом розступилися, і Марічейка стала у всій своїй вроді. Оточене з усіх боків озеро відбивало м’яку синяву осіннього неба. детальніше…