Довжина пішохідної частини маршруту 42 км.
Тривалість 3-4 дні.
Сезонність: Травень – Жовтень.
Кількість учасників від 6 до 40 чоловік.
Вартість складає 800 грн на чоловіка.
У вартість входить: проїзд до села Ділового та повернення, 3-х разове харчування, прокат спорядження, робота гіда-інструктора.
Тривалість 3-4 дні.
Сезонність: Травень – Жовтень.
Кількість учасників від 6 до 40 чоловік.
Вартість складає 800 грн на чоловіка.
У вартість входить: проїзд до села Ділового та повернення, 3-х разове харчування, прокат спорядження, робота гіда-інструктора.
Маромороський масив Рахівщини це територія, гори якої науковці вважають найстарішими гірськими породами Карпат. Цей куток ще називають Гуцульськими Альпами. У порівнянні з іншими районами Карпат район Мароморосів мало освоєний туристами. Туристи мають можливість здійснити похід на гору Піп Іван Маромороський 1937 м по вершині якого проходить державний кордон України, а також радіальний вихід на гору Берлибашка з вершини якої відкривається прекрасна панорама на весь Чорногірський хребет.
Найцікавішою, наймальовничішою ділянкою Дністра є його відрізок у 250 км від гирла Золотої Липи до гирла Збруча – Дністровський каньйон. Дністер тече по каньйоноподібній долині, утворюючи багато фантастичних звивів - меандрів. Природа Дністровського каньйону своєрідна та неповторна. На його території близько 100 пам’яток живої і неживої природи світового значення, тут збереглися унікальні еталони відслонень гірських порід.
Дністер бере початок в Бескидах біля підніжжя гори Розлуч на висоті 750 м. Загальна довжина ріки - 1362 км, площа водозабору - 72,1 тис. км2. У межах Івано-Франківської області довжина р. Дністер - 200 км.
Сучасна назва Дністра веде свій початок з Київської Русі і означає “бистра вода”. Древні греки називали ріку Тіріс, а ще пізніше Тірас. У римлян вона відома під назвою Данастріс, Данаструс. У турків - Турла.
Дністер має 386 приток. Головні з них: праві - Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут; ліві - Золота Липа, Cтрипa, Серет, Збруч, Смотрич. В верхів’ях швидкість течії Дністра - 4 м/сек, на рівнині - до 2м/сек., а в гирлі спадає до 0.7 м/сек. Русло звивисте. У верхній частині (до міста Самбір) це типова гірська ріка, що тече по вузькій долині з обривистими скелястими берегами. Ширина русла в верхів’ї - не більш, ніж 40 м, в низів’ї - 100-240 м, а ширина пройми в низів’ї досягає 8-16 км. Спустившись з гір, Дністер тече широкою, місцями заболоченою, рівниною, і течія його сповільнюється. Ріка тут тече по плоскогір’ю в невисоких, порослих вербами глинистих берегах, деколи утворюючи острови; вода каламутна, часто мілка. В районі с. Журавно підвищується спочатку лівий, а потім і правий берег ріки, русло стає кам’янистим, течія посилюється. Нижче древнього Галича долина Дністра звужується до ~ 200 м. Високі скалисті береги Дністра тут поросли листяними лісами і кущами, з-під скал витікають численні джерела.
В середній течії Дністра на поверхню виходять кристалічні породи - граніти, гнейси, сієніти, утворюючи подекуди невеликі пороги і перевали.
На ріці Дністер гори підходять так близько до ріки, що утворюють каньйон, руслом якого тече ріка. Потоки в деяких місцях зриваються з кручі просто в річку, перетворюючись в живописні водоспади. Окремі частини скал нагадують швейцарський сир, весь в дірках від виходів печер і гротів. На берегах ріки, в навколишніх селах зустрічаються пам’ятники культури різних народів, що в давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків і фортець), зокрема печери, деякі з них служили монахам скельних монастирів для життя і відправи служб. ]]>
Розказують, що колись на цю землю налітали орди степових кочівників. У той неспокійний час жили собі в селі дівчина-красуня та чорнобровий парубок-вівчар. Вони кохали одне одного і мріяли побратись. Та побачив одного разу ту красуню, коли вона після роботи купалася в Дністрі, кривоногий вожак кочівників-нападників, табір якого напередодні непомітно зупинився за лісом на правому березі Дністра. Верховода наказав слугам своїм привести дівчину до його намету.
Переправившись через Дністер, ординці засіли в густих прибережних заростях. Вистежили, коли красуня вийшла до річки, підповзли до неї. як змії, і накинули аркан. Дуже зрадів кривоногий, коли привели до нього красуню. Такої краси він ще не бачив. Запропонував він дівчині перше місце у своєму гаремі, але та рішуче відмовилась. Тоді він вирішив поглумитися над нею, а потім продати. Сам-на-сам був з полонянкою, і коли наблизився до неї, то дівчина рвучко вхопила у пригорщі піску й засипала ним кривоногому очі. Сама вискочила з намету й побігла до гори, що над Дністром. Наздогнали її ординці на самій вершині, оточили. Дівчина вирвалась, побачила — рукою подати! — рідне село, та й кинулась сторчма головою у провалля. На тому крутому схилі, де з ран дівочого тіла впали на землю краплі крові, проросли раптом небачені досі зелені пагони з блідо-рожевими квітками. Побачив їх вожак кочівників, хотів зламати, але всі вони нараз вкрилися гострими шипами…
Люди назвали цю рослину шипшиною, а гору біля села — Дівочою.
Так було чи ні — хтозна. Це тільки легенда, різні варіанти якої блукають нашим Придністров’ям. Але придивіться, далебі: в чарівній красі квітів шипшини є щось від дівочої вроди, а в червоних її плодах — від пролитої крові. ]]>
Назва Дністер в інших сучасних європейських мовах: Dniestr (англ.), Dnister (Dnjestr) (нім.), Dniestr (польськ.), Nistru (румун.), Днестр (рос.).
Українська народна етимологія пов’язує назву ріки зі словосполученням «дні стер». Існує легенда, згідно якої на місці річки був невеликий струмок, уздовж якого жили люди. Вони вели свій календар, позначаючи дні на піску, що був на березі струмка, позначками.
Але одного разу струмок розлився своїми водами на довколишні поля і затопив береги. Коли ранком вода спала, вийшли люди на берег, а їхніх позначок на піску нема.
— Хто дні стер? — бідкались люди, і самі собі відповідали:
— Та хто?! Струмок дні стер.
З того часу і стали називати струмок, який дні стер — Дністер. ]]>
Ця історія сягає тих часів, коли люди жили ще невеликими поселеннями, одне з яких було засноване на території теперішнього села Дуліби. В той час народ вів боротьбу з кочовими племенами, які постійно нападали на наш край, вели загарбницькі війни, жорстоко розправлялися з мирним людом. І одне з таких племен-кочівників напало на поселення дулібів. Грізний кочівник Овар, який вів це військо, вже віддавав наказ нападу, коли в останню мить вгледів у місцевого князя чарівну доньку Стрипу. Палко закохався в неї молодий Овар, її образ постійно був у нього перед очима. А Стрипа й справді була красуне: висока, струнка, з довгим хвилястим волоссям кольору воронячого крила, голубимим, як небесна блакить очима, гострими бровами та гарними устами. Вельми впала в око грізному Овару, який місця собі знайти не міг, так заполонила його серце красуня Стрипа. Тоді він послав своїх послів до князя з проханням видати Стрипу за нього заміж. На що князь відповів злому завойовнику:
— У нас дівчата — народ вільний, чоловіків обирають за велінням серця і ніхто не в силі змусити їх вийти за нелюба!
Страшно розгнівався Овар, але послав послів-сватів з подарунками до дівчини. Коли свати прийшли і передали їй на золотому підносі хустину, обрамлену золотом і сріблом, та передали бажання свого повелителя, мудра дівчина на хвилю задумалася. Адже в її руках доля усього поселення. в разі її незгоди Овар знищить усіх. Важко було приймати рішення, та, розірвавши навпіл подаровану хустину гордо промовила людям Овара:
— Якщо Овар такий всемогутній, то нехай зробить так, щоб оці дві половини хустки з’єдналися без шва. Отоді я вийду заміж за нього!
Вдруге страшно розлютився Овар і гнів його був нестримним. Він наказав негайно вбити всіх людей цього поселення. То було жахливе видовище — крик, стогін, кров лилася ріками разом зі слізьми, нікого не пошкодували злі нападники. І бачачи, що вбили батька-князя, матір, братів і всіх людей, а її не вбивають, Стрипа зрозуміла, що її хочуть взяти в полон. З усіх боків підходять кочівники, все ближче і ближче, ось-ось вона буде в їхніх руках. Овар радів, що незабаром зможе заволодіти дівчиною… Та сталося непередбачуване: Стрипа, здогадуючись про мету злого кочівника, вибігла на найвищу скелю, востаннє оглянула свій рідний край жадібним поглядом і кинулася вниз, де стрімко протікала невелика річечка. Та прийняла, дала притулок красуні Стрипі, що колись малою гралася біля її вод, назавжди сховавши її в своїх обіймах-хвилях. Ось так загинула відважна дівчина. А Овар? Він спершу оторопів з несподіванки, адже такого не чекав від тендітної дівчини, але де їм, кровопивцям, зрозуміти, що краще смерть, аніж неволя.
Біль молодого кочівника був надзвичайно глибоким. бо ж сильно закохався в стрипу, і її смерть була для нього, як виявилось. непоправною. Не зміг змиритися з такою втартою Овар. Тоді. в ніч на Різдво, бачачи страшну розпуку кочівника, зібралися наймогутніші чарівники та знахарі і після довгої ради сказали наступне:
— Оваре! Якщо ти сорок днів і сорок ночей плакатимеш безперестанку, то Стрипа повернеться до життя.
І тяжко плакав Овар, жалкуючи за все зло, вчинене досі, що призвело до втрати коханої дівчини. Та скільки Овар не плакав, Стрипа не поверталася до життя. А Оавр все плакав та плакав, з дня в день, з місяця в місяць. з року в рік. І не витримала скеля, на якій сидів Овар, і заплакао сама. Тепер цей водоспад називають Чоловічими сльозами. А річка прибрала собі за ймення ім’я дівчини Стрипи і носить його досі, поєднавши свою долю з швидкоплинною річкою Дністер. Тобто, вона впадає в ріку, яка несе свої води в Чорне море. І не слід забувати, що злий кочівник Овар досі ходить у лісі. шукаючи свою кохану Стрипу. ]]>
1. Запамятайте раз і назавжди: похід в Карпати не вимагає якоїсь спеціальної підготовки, особливих знань, а вимагає тільки бажання подивитись на красоту.
2. Починати найкраще з невеликих походів (3-4 дні) .
3. Карти і література. Карти можна скачати з Інтернету чи придбати у туристичних магазинах. Дуже цікава і корисна книжка: Володимир Собашко “Дорогами і стежками Карпат”, містить багато маршрутів і дуже детальні описи.
4. Пакуюючи наплічник памятайте: нести його Вам. Через те добре подумайте, що туди класти. Наприклад взуття. Йдучи на 3-4 дні може не варто брати перевзуття, а краще декілька пар шкарпеток. Постарайтесь обійтись мінімумом.
5. Аптечка (дай Бог, щоб не пригодилась). Бинт, вата, жгут, зеленка, перекись водню обовязково. Можна взяти активоване вугілля, таблетки від тиску, дуже корисний бальзам “Спасатель”, крем від загару.
6. Засоби звязку. Мобільний телефон (на мій погляд) потрібен не для того, щоб подзвонити, наприклад, з Говерли і спитати : “Петю, ти де? А я на Говерлі” , а на всякий випадок і найкраще тримати його виключеним. А під час грози навіть не зашкодить витягнути акумулятор. Непогано занести до мобільного телефона номер контрольно – рятувальної служби.
7. Спиртне. Народна мудрість говорить “Алкоголь в невеликих дозах корисний в будь – яких кількостях”. Взагалі це справа індивідуальна. А невелика кількість спирту, наприклад від опіків не зашкодить. А решту можна спожити на здоровя, для зігріву.
8. Місцеве населення. Гуцули дуже гостинні і привітні люди. Вони можуть вас пригостити молоком, сиром, просто так без грошей (Але це на жаль трапляється все рідше й рідше). І якщо ви йдучи в гори зустріните гуцулів обовязково зупиніться, можете почути багато цікавого. Вони вам розкажуть як краще пройти, де вода, де можна зупинитись на нічліг і т.д. Але памятайте: розпитуючи скільки йти до привалу не питайте скільки кілометрів, а питайте скільки часу йти, множте на два – це буде ваш час :). Також дуже уважно треба ставитися до “коротких доріг”.
9. Адаптація. На мій погляд це байка, яку створили колишні державні турфірми і дуже “круті” інструктори. Насправді все простіше. Людина яка протряслась певну кількість часу в поїзді або в маршрутці і вперше одягла наплічник звичайно втомлюється. Через те не силуйте себе і в перший день не плануйте довгих переходів.
10. Перед тим як іти невідомим маршрутом, дізнайтесь якомога більше, пошукайте по Інтернету, по туристичних форумах, зайдіть до нас на сайт, не соромтесь запитувати на будь – яке питання, я впевнений, ви отримаєте відповідь. Нехай щастить і погоди Вам.
]]>То було якраз серед літа. Вся Угорщина знала про похід Нодя, який мав принести славу не тільки покорителеві гори, але й державі, а про те, що на вершині цієї гори не раз побували прості селяни, ніхто й не згадував.
Дні поволі минали. Аж через два місяці доїхав Янош Нодь. до невеликого карпатського села, що загубилося в горах, і дивується. Чи справді на ту гору так важко вийти? Та ж рукою можна подати до її вершини.
Літнє сонце нестерпно пекло. Але йти було приємно. Хвойні праліси охолоджували людей і коней.
Та довелося потратити ще два цілих дні, щоб дійти до самого підніжжя гори. Там барон зупинився і наказав отаборитись, щоб відпочити, набратись сили.
Два дні тривав перепочинок. Залишивши трьох чоловік та коней у таборі, барон з іншими ще на світанку вирушив на гору. Небо було чисте-чисте, жодної хмарини.
Довго йшли, в декого і взуття розбилося. Пробирались крізь густі хащі, через колюче каміння, через товсті колоди, повалені бурею. Знемагали, падали. Гордого пана це починало сердити. Одного боязливого слугу, що хотів повертатися, пан спересердя пристрелив.
Уже вечоріло, коли змучені люди вийшли з лісу. Перед ними простяглася широка полонина, яка ніби сягала неба.
Не відчував утоми тільки Нодь. Побачивши перед собою за кількасот метрів вершину, він аж летів до неї, щоб тільки першим стати над Карпатами.
Ніхто й не помітив, як небо затягнули тяжкі хмари. Отямилися тоді, коли посипав лапатий, густий сніг. Подув холодний вітер, знялася хуртовина й розігрався буран. Рятуючись від стихії, люди розбіглися, хто куди. Даремно Янош Нодь зупиняв їх. ніхто не чув. За ніч намело багато снігу, люди ледве тягнули ноги від замету до замету.
Лише третина людей повернулася до табору. Вони були змучені, голодні, перемерзлі. Інші загинули в бурані.
Не повернувся й барон Янош Нодь.
- Говерло! Говерло! - розповідали ті, що повернулися!.. Це по-мадярськи означало, що вершина вся в снігу.
Такого дива люди, які прийшли сюди з далекої мадярської рівнини, ще не бачили: щоб серед літа і сніг.
Відтоді й гора названа Говерлою - сніжною горою. А вона й справді сніжна. Великі купи снігу можна щоліта знайти в западинах, урвищах. Та й погода тут часто міняється: сніг на Говерлі серед літа - не дивина. ]]>
Але одного разу забарився Довбуш, гуляючи при дубовім столі. Та й обступило його військо смоляків на високій горі, з усіх боків обступило. Нема де дітись. Та легіники не мали страху: заспівали вони тоді веселої своєї пісні.
Їх спів, неначе грім великий, прокотився по всій Верховині - над Говерлою, над Черемошем, по всіх плаях карпатських, аж шишки падали з ялиці зеленої. Перестрашились смоляки того співу, а старший їх наказав схопити живцем Олексу Довбуша.
І забрязчали топірчики, затріщали пістолі та кріси, і полилася свіжа кровця ворогів. Б’ється-б’ється Довбуш, рубає панів у пень, а кінця-краю не видко: багато було вороженьків.
Та не перестрашився наш опришок - красний легінь. Вибіг він онди на ту во гору, що над ріков, став на ній і сміється з ворогів. А ті аж зубами скрегочуть. Кинулись на гору до нього. І сталося тоді диво: схопив Довбуш шмат величезної гори й жбурнув ним з усієї сили в смоляків. Покотилася кам’яна брила з страшенним тріском та гуркотом.
Зі страху кинулись в ноги смоляки, та то пусте було: ніхто з них не зостався в живих, всіх їх потолочила на смерть он та каменюка (старий показав рукою на камінь, якого в народі так і називають: Камінь Довбуша). ]]>
То ще, як була вузька стежка, Олекса Довбуш сам скотив оцей камінь і загородив панам дорогу на Яремче, щоб не їздили, бо кругом стежки були гори і в сторону вступити не було як. Довгий час не могли пани дістатися до людей. За кілька років-почали дорогу робити, кругом каменя обводити. Тільки ще довго камінь їх не пускав, людський спокій сторожив. ]]>