Мандрівка

Мандруючи з нами, ви пізнаєте світ.

Українська Русский

Гори: Царина, Ріг, Сивуля.

Давно то було, коли на наш край нападали дикі татарські племена, спустошуючи його вогнем і мечем, знищуючи майно, беручи в ясир молоді сили чоловічі, а до гарему гарних дівчат і молодих жінок.
Німим пам’ятником тих страшних подій є гірські назви Царина, Ріг, Сивуля в Карпатах. Звідси переказ. За тими ж народними традиціями, схопили раз татари під час своїх нападів молоду королівну (в народній мові: царівну), славну, надзвичайної вроди.
Стережучись погоні, батько королівни дістався в гори над Лімницею на верх, звідки, як видно, ніякого виходу не було. Однак зважаючи на достаток звірини й можливі грабунки в околиці татари мали намір пробути на тій горі зиму і лише з весни далі робити наскоки.
Назважаючи на звертання царівни, видати її не хотіли ні за який викуп, тому що вона була призначена за жону хана, що стало однією з причин зволікання її повернення.
Однак очікування їх не справдилися.
З приходом зими брак поживи давався взнаки, а великі сніги не дозволяли їм вибратися з гір. Королівна, визнаючи віру християнську, зносила цілими днями гарячі молитви до Бога, просячи його про рятунок і на поміч покровителів Русі. Але татари вирішили нарешті замордувати її, тому що вона нібито чарівниця і чари якісь робить і що своїми молитвами накликає на них поразку.
Не пройшло їм це так легко. Ординці були певні за нагороду від хана і не хотіли позбавити життя королівні, за що старшина постановила скликати суд.
3 цією метою зібралися на одній з сусідніх гір-полонині.
Але Бог вислухав молитву дівчини, бо за хвилину, коли нараду закінчили і мав бути вирок смерті, почувся на протилежній горі сильний голос мисливського рогу. Вражені татари, думаючи, що напали на їхні обози, зірвали суд і почали втікати у великім переполосі, залишивши через погоню і можливу різню, царівну саму на полонині. Мисливець, котрий заграв у ріг, навіть не припускав, що неподалік могли бути татари і скерував свій похід в другий бік. А царівна подалася в напрямку почутого відголоску, але через те, що з гори вели, по суті, аж три круті хребти, заблудилась.
Ідучи південним схилом, зайшла на якусь високу гору, де врешті, стомлена, задумала зостатись, ховаючись у скалах і живлячись корінцями.
У тім місці до сьогоднішнього дня залишились камені дивної форми. Один з них представляє, напевно, форму отаманки, на якій, за ствердженням народу, мала спати царівна. А віддалік, кільканадцять кроків, знаходиться заглибина в скелі, яка мала служити королівні за сховок її поживи. Після певного часу батько королівни, взявши на рівнині татарських полонених у неволю, довідався від них, що царівна залишилась у горах жива, і, випитавшись приблизно про напрям дороги, вибрався на пошук своєї дочки. І з великими труднощами знайшов її посивілу з неволі й страху.
Звідти назва гори, де відбувався суд, – Царина, другої, звідки доходив голос рогу, – Ріг, а третьої, де знайдено королівну, що там посивіла, – Сивуля.