Чорт учіпався до чоловіка та вчіпався. То задирав його, то фіглю придумає, заганьбить чоловіка, то називку якусь придумає, що лише чорт і може придумати. Але чоловік терпів, бо знав, що із чортом ліпше не заходити собі. Не видержав чорт і каже чоловікові:
– Пой битися!
Натерпівся чоловік, надоїло і йому, що чорт не дає покою, та й каже на се:
– Ідім!
Для битви вибрали велику рівнину, якраз там, де стоять тепер Карпати.
Стали битися. Чоловік як хопив чорта за пазуху, а потому навхрест, як зачав ним бити по землі, – то лише ями глибокі лишалися. Бив чоловік чортом по землі, бив… І став спрощуватися чорт від чоловіка:
– Лиши ня живим… Ти переміг…
Чоловік узяв слово за чорта й лишив його. І чорт лишився чоловіка, більше нигда не брався, бо знав, що чоловік май сильний від нього.
Але по часі на рівній-рівній низині із ям стало чинитися звориння. Де як сильно чоловік метав чортом, такої глибини і звориння чинилося.
І так постали Карпати.